кошик
оплата
0

Для чого цей блог?

2014-12-06

Це блог для тих, хто любить справжнє пиво. Я не маю на увазі те, що стоїть в наших магазинах і називається Оболонь, Чернігівське, Карлсберг чи Львівське. Хоч різниці, як воно називається, нема – воно однаково без смаку. І не псевдо-преміальні – Леффе, Хугарден, Грімберген тощо. Я пишу про традиційні і нові бельгійські пивоварні, правдиві процеси виробництва, про пиво з характером, про людей, які його варять з гордістю. Про тих, хто зберігає традицію чи створює щось нове. Тих, хто розвиває смаки, а не потурає їм.

photo-2

 

В середині 90-х я жив у Бельгії. Порівняно з українськими реаліями, Бельгія, з її свіжими лагерами, фруктовими, аббатськими і трапістськими сортами, пивом спонтанної і змішаної ферментації, міцними тріплами і свіжими «сезонами» була недосяжною. Стелла Артуа було регіональним пивом з Лювена, університетського містечка біля Брюсселю. ІнБев щойно повністю викупила Хугарден, але ще не здешевила виробництво. З того часу багато змінилось. В Україні вже не треба мотати кола по місту в пошуках Жигулівського чи Золотого Колосу і видивлятись, чи воно ще свіже, чи вже плаває осад. Холодильники забиті склом, банками і пластиком з рідиною, яке стабільно викликає відразу у спраглих громадян. 99% всього пива в українських магазинах і кіосках – це ганебне пійло, яке до пива має таке відношення, як болото до моря. Ми це відчуваємо. У нас є тяга до кращого. Використовуючи це, маркетологи видають історії про живе, бочкове, «рецепт №28», «Дубова Діжка» і тому подібне. Проблема навіть не у цій брехні. Проблема в тому, що у світі пивних корпорацій нема місця для якості. Пивовара відсторонили від рішень і відділили від продукту. Він став виконавцем на зарплаті у людей, які економлять на кожній зернині солоду і впарюють людям пивоподібну рідину. Це глобальна тенденція. Таке є і в Америці, і в Німеччині, і у Бельгії. Гіганти викуповують сімейні пивоварні, слабкіші закриваються, укрупняються, процеси стають більш індустріальними. Хугарден зараз – сумна копія раннього себе. Як сказав засновник П’єр Селіс після продажу пивоварні – «Це банкіри, а не пивовари… Вони тебе купують і потім вбивають…»

Але змія, що стала надто великою, рано чи пізно вкусить себе за хвіст. Однаковість і безликість відштовхує людей і звільняє місце для якості. Останні роки відбулось відродження правдивого пивоваріння. Не тільки США, Японія, Швеція, а і винні Італія, Іспанія, Франція повертаються до справжніх пив. Деякі пивовари покидають масове виробництво, щоб почати свій бізнес, інші розвиваються з гаражних аматорів, ще інші починають зразу після спеціального навчання або перебирають в управління сімейну справу. В Кантільоні нема де притулитись до стіни із-за напливу людей. Брасері де ля Сен за 6 місяців на 50% збільшила потужність, але все одно не справляється з попитом. Нідерланська Де Молен, що робить екстремальні сорти, експортує в 35 країн світу. Пішов зворотний процес – крафтовий ренесанс. Пивовари варять з шишками хмелю, міксують солоди, реферментують в пляшці, вистоюють в бочках, охмелюють на ранніх і пізніх етапах, купажують, поєднують контрольовану і спонтанну ферментацію – і людям це подобається! Фріки крафтового пива їздять по світу від пивоварні до пивоварні, дегустують, обговорюють, і іноді – як показує історія з ratebeer.com і Вествлетереном – визначають майбутнє.

Це блог про крафтове пиво і культуру його споживання, з бельгійським ухилом. Так склалось, що в Бельгії панує чарівна різноманітність, не пригноблена «законом про чистоту пива». Пиво – це частина національної історії і культури. Коли буваєш на справжніх крафтових пивоварнях, розумієш, що для господаря – це предмет особистої гордості.

Пиво – це продукт, який рятував людей від епідемій, несе у собі енергію сонця і служив джерелом енергії сотням поколінь. Досить бути чиїмось цільовим сегментом. Час пити справжнє пиво – і трохи про нього знати.

ВИ ДОСЯГЛИ ПОВНОЛІТТЯ?
Так Ні

Доступ заборонено